Повернувся додому більш, ніж через рік…

P60312-120046Земне життя раба Божого Олександра не досягло і 25-річної відмітки. Він народився 15 травня 1990 року, а день 18 лютого 2015-го став останнім, коли рідні з ним спілкувалися. Тому його і визначено днем земної загибелі, і саме ця дата написана й на хресті. Олександр Кінах із села Годомичі Маневицького району служив у 128 бригаді, і загинув тоді, коли українські військові виходили з-під Дебальцевого. Неоголошена війна більше року не віддавала його тіло рідним і близьким. Як невідомого солдата його поховали у Дніпропетровську, опісля став відомим результат на ДНК…

Такого багатолюдного похорону, як хоронили Олександра Кінаха, у селі Годомичі ніколи раніше не бачили. Благочинний Колківського округу протоієрей Петро Бугайчук каже, що не завжди і на Великдень стільки людей приходило у цю сільську церквицю.. А провести воїна в останню земну дорогу зійшлися і з’їхалися з усієї округи, були і представники районної влади. Маневиччина прощалася вже з 16 своїм солдатом, а отець Петро Бугайчук хоронив вже десятого воїна.

Чин похорону з благословення митрополита Волинського і Луцького Ніфонта очолив голова інформаційно-просвітницького відділу Волинської єпархії Української православної церкви протоієрей Валентин Марчук. Вже не одного солдата хоронив отець Валентин, виконуючи свій священницький обов’язок, а мабуть, і більше десятка. У Романові під Луцьком, у Піддубцях, в Ощеві на Горохівщині,  у Шепелі під Торчином, у Суську на Ківерцівщині… Божа воля на те, аби зустріч із Господом у цих простих волинських хлопців і чоловіків, які стали воїнами, аби захистити рідну землю, звершувалася саме у цей час і саме таким чином. І нема, каже Святе Письмо, більшої честі, ніж віддати своє життя за друзів. Але й хоронити молоду ще людину священику завжди важко, бо біль і горе родини торкаються і його душі.

У чині поховання раба Божого Олександра взяли участь десять священиків. Звертаючись зі словом втіхи до родини і близьких, усіх, хто за життя знав Олександра Кінаха, отець Валентин Марчук говорив про те, як важливо пам’ятати загиблого воїна і молитися за спокій його безсмертної душі. Як важливо вірити, що Гсподь простить йому гріхи вільні і невільні, що жертва, яку віддав він земній батьківщині своїм молодим життям, – вона недаремна, вона віддана за спокій і мир на малій батьківщині Олександра Кінаха. Сумує церква, сумують люди, – говорив отець Валентин, –  бо нема більшої горя батькам, ніж хоронити дитину. А в загиблого Олександра сиротою лишилася дочка, якій тільки трохи більше, ніж рік, і тато тільки два рази потримав її на руках. Церква буде молитися за те, аби гоїлися душевні рани родини, якій випав такий важкий хрест, Церква молиться за те, аби Господь подарував Україні те, про що люди мріють найбільше, – це мир, говорив отець Валентин, передаючи співчуття від керуючого Волинською єпархією владики Ніфонта та вікарного єпархії єпископа Камінь-Каширського Нафанаїла. До труни з останками воїна він поклав вінок від Волинської єпархії УПЦ та живі квіти.

Сайт Волинської єпархії УПЦ

Order by:

Залишити відповідь