ХОР СВЯЩЕНИКІВ КОЛКІВСЬКОГО БЛАГОЧИННЯ ПІДКОРИВ ВЖЕ Й ІТАЛІЮ

chorusУ різних регіонах Італії українська діаспора представлена людьми з усіх куточків нашої держави. На Сардинії – багато вихідців із Млинівщини, у Мілані багато буковинців, натомість Удіне вподобали собі українці з історичної  Волині, Полісся та Поділля. Тому й не дивно, що на престольне свято Воздвиження Чесного Хреста запросили хор саме з Волинської єпархії.

Спочатку сама можливість приїзду хору священиків Колківського благочиння здавалася фантастикою – це ж і візи, і дорога далека, але  за  сприяння заступника голови Відділу зовнішніх церковних зв’язків Української православної церкви Миколи Данилевича і з благословіння Високопреосвященнішого митрополита Ніфонта вдалося все успішно вирішити.

Хрестовоздвиженська парафія Руської православної церкви (Українська православна церква не має можливості створювати свої парафії за кордоном) об’єднує православну діаспору  цілої провінції  (області) Фриулі Венеція –Джулія та країни Словенії.  Громада багатонаціональна. Українці становлять кістяк, їх десь відсотків 70. З поваги до інших народів і з місіонерською метою  на службі звучать молитви  шести мовами:  церковнослов’янською, італійською, українською, грузинською, молдавською та сербською.

Престольне свято – це друга Пасха, і милозвучний спів батюшок  з Волині на службі особливо це підкреслював. Вірні  долучилися до висот  співочої православної культури, відчули богослів’я у звуках, залишили земні турботи і полинули у Вишнє… Особливо були втішені українці. На мить забули, що з рідною батьківщиною їх розділяють тисячі кілометрів. У багатьох забриніла сльоза,  коли виконувалися богослужбові піснеспіви українською мовою. Хоча більшість із нас виховані на молитвах церковнослов’янською, саме на чужині яскраво усвідомлюється необхідність прославляти Бога материнською мовою. Коли заспівали «Отче наш, що єси на Небесах, нехай святиться ім’я Твоє…», – це прозвучало таким своїм, рідним… Серце здригнулося тихою радістю: ми – українці! Одразу прийшов і смуток, бо скільки ще тобі страждати, рідна батьківщино… Проте «нехай буде воля Твоя» – буде радість і у нашім краї!

Після служби люди радо спілкувалися. У багатьох батюшок познаходилися односельчани, почали розпитувати: « ти чий, кого»,- то тут, то там чулися радісні вигуки: «О, я ж з вашим батьком працювала»,  а я  з вашою мамою подругами були».

В Італії та Словенії дуже люблять православну духовну музику, тому, крім співу на службі, було заплановано багато концертів у  різних містах нашої парафії. Хотілося, щоб якомога більше людей долучилися до джерел церковного співу. Хто не виступав на сцені, тому важко зрозуміти, наскільки виснажлива праця –  давати концерти, особливо декілька разів на день. У суботу, наприклад, хор співав три служби: Літургію із Хресним ходом, Акафіст , Вечірню та два концерти.

Виступав волинський  хор у католицьких храмах, зазвичай храми були заповнені майже вщент. Православних було не більше десятої частини, решта – католики, шанувальники духовної музики. Католицькі священики та  віряни з великою теплотою приймали наші виступи, після концертів часто  залишалися для живого спілкування, розпитували про Україну, про церковне життя у православній традиції. Було важко пояснити італійцям, що хоч ми представники Руської православної церкви, ми не росіяни, а інший народ – українці. У деяких парафіях нас пригощали вечерею, що було не запланованою приємною несподіванкою. Натомість нашим священикам було цікаво познайомитися з їхніми звичаями, багато скористалися можливістю пограти на справжньому органі. Не обійшлося без кумедних випадків. Всім дуже впадали в очі камілавки, які були червоного і фіолетового кольору. Найчастішим питанням було: « Що означають різні кольори ваших шапок?» Не зможемо забути розчарування у очах людей, коли ми відповідали: «Нічого …».

Наших хористів дуже вразило, наскільки привітні і відкриті католики. Вони щиро відносилися до нас, як до братів. Звичайно, вони розуміють різницю між нами, але стараються шукати  спільні цінності, а не вишукують те, що роз’єднує. Натомість в Україні навіть православні різних юрисдикцій дивляться один на одного, як на «ворогів народу», забуваючи, що за кожне слово потрібно дати відповідь, кидаються образами на кшталт «безблагодатні» – «запроданці».

Запам’ятався і концерт у найбільшому  православному храмі Італії, величному соборі в місті Трієсті, що належить Сербській Православній Церкві. Були присутні Генеральні консули Сербії та Греції. Кинулося у очі, що у сербів жінка має можливість приходити на службу з непокритою головою. У храмі було дуже багато національної символіки, стрічки на підсвічниках, закладки у Євангеліі та Апостолі були у сербському трикольорі. Сподобався підхід до богослужбової мови: на одній службі священик частину править сербською, частину церковнослов’янською, так само і хор . Як це не схоже на українську дійсність, де люди живуть крайнощами і бачать світ лише у двох кольорах.

На свято також прибув ще один гість з Волині, голова інформаційно-просвітницького відділу Волинської єпархії протоієрей Валентин Марчук, який очолив святкову службу і зробив презентаціі Луцького Євангелія та Псалтирі. Це важливе дійство показало давність української культури, презентувало самобутність Київського православ’я. Текст стародруків яскраво ілюструє основні риси богослужбової мови після монгольського періоду  Київської митрополії,  їхню відмінність від сучасного варіанту та  наближеність до народної мови. Для багатьох стало відкриттям, що Україна, її мова, культура  постали не вчора, а багато століть тому.

У вільний від виступів час волинські  батюшки відвідали різні цікаві місця нашого краю. Помолилися біля місцевих святинь: чудотворної ікони «Благодатна», що потрапила із Афона в Удіне, і дуже шанується віруючими, як католиками, так і православними; біля мощей аквілейських мучеників, у античній базиліці, у стінах якої молилися багато відомих святих. Оглянули місцеве кладовище, що дуже відрізняється від наших, і схоже більше на музей чи парк. Помилувалися морськими краєвидами, на жаль, море штормило і поплавати  не вдалося. Побували в Альпах , спустилися у печеру зі справжніми сталактитами і живими кажанами. Відчайдухи навіть наважилися скупатися у крижаній воді гірського водоcпаду. Посмакували  стравами італійської, грецької та китайської кухні.

Хочеться, ще раз  подякувати дорогим священикам, що потрудилися приїхати до нас і втішити чудовим співом. Ваша поїздка була дійсно місіонерською і багатоплідною – урочистим Богослужінням підбадьорила православних, розкрила  красу православного співу для католиків, представила українську православну культуру для італійців і словенців. Хочеться побажати вам Многая літа та сказати три наших чарівних волинських слова: «Спаси вас, Господи».

Протоієрей Володимир Мельничук, настоятель парафії у місті Удіне (Італія).

  Довідка.  Хор  священиків Колківського благочиння був створений самими батюшками. Якось зіспівалися під час спільних богослужінь. Власне співали разом ще під час навчання у Волинській духовній семінарії. А з місіонерськими виступами почали їздити на парафії благочиння з ініціативи священика Ярослава Максимука. Регентом хору є настоятель храму у селі Гораймівка отець Валерій Кравчук. У хорі співають і благочинний Колківського округу отець Петро Бугайчук, він також їздив в Італію. Їздили в Італію священики: Олександр Климук (Куликовичі), Віктор Бугайчук (Рудники), Роман Кравчук (Комарове), Андрій Геналюк (Красноволя), Олександр Кльок (Грузятин), Георгій Привиденець (Велика Ведмежка), а також отець Сергій Курапов із Гути-Камінської (Камінь-Каширське благочиння). Також у хорі співають отці Михайло Анісімов з Колок, Василь Махновець із Довжиці, Серафим Сімонович із Четвертні, Володимир Ткачук із Годомич.

Сайт Волинської єпархії УПЦ

Залишити відповідь