Подорож до Італії. Хроніки.

На запрошення отця Володимира Мельничука, священика області Удіне в Італії, та з благословіння Високопреосвященнішого Ніфонта,  митрополита Волинського і Луцького, хор  нашого благочиння у складі дев’яти священиків 23 вересня прибув до Італії, звідки пишу ці слова і передаю привіт усім, хто буде читати нас протягом цих десяти днів. Мета нашої поїздки  – виступи з хоровим співом для аудиторії у містах Італії, які входять до складу парафії отця Володимира.
Вражень за дні нашої поїздки в усіх нас накопичилось стільки, що певно  потрібно  спочатку розповісти про подорож, а вже потім про перший день нашого перебування в Удіне. По можливості буду робити фоторепортажі. У передмові також хочу подякувати  заміснику голови закордонних справ УПЦ отцю Миколі Данилевичу, що допоміг нам з візами, бо справді багато довідок і часу  було потрібно для виготовлення віз, а без його компетентних підказок і допомоги зробити це було б на багато тяжче.

Отож спочатку.
21 вересня о дев’ятій годині вечора ми вирушили з Колок до українського кордону  в Устилуг, куди прибули близько першої години ночі. Перетин кордону зайняв у нас більше трьох годин. Ще було темно, коли ми  в’їхали на територію Євросоюзу. У Польщі ми зустріли схід сонця, а нас зустріли приємною несподіванкою гарні європейські дороги з чистими узбіччями навіть в населених пунктах.

Польща.
Спочатку – акуратні і часті села, переважно з червонодаховими будинками, доглянутими присадибними ділянками. Поля , невеличкі ліси – в усьому відчувається догляд і кругом  – чистота! І хоч це для нас була не новина – це вразило, особливо після наших доріг, узбіч, сіл…
Далі автобан – широка двох- ,трьох-, подекуди чотирьохсмужна в один бік дорога, безплатна до Кракова. З Кракова прийшлось платити два рази по 10 злотих. Польща – країна, яка найшвидше розвивається в Євросоюзі. Заправки і ресторани з чистими туалетами і безплатним інтернетом – закономірність польських автобанів. Українську мову на жаль тут розуміють не всі, але на привітну посмішку від того, до кого звертаєтесь можете розраховувати.

Далі – Чехія.
Перша приємність – відсутність митниці на кордоні. Нам все одно довелось зупинитись на першій заправці, для того, щоб придбати віньєтку  і таким чином оплатити проїзд по цій країні. До доріг тут ставляться не менш відповідально, ніж у Польщі. Практично по всій довжині нашого шляху  вкладали асфальт на пошкоджених частинах дороги. Це зробило  чотирьохсмуговий автобан двосмуговою дорогою, але, практично не заважало рухові. В Чехії ми зупинялись лише раз, щоб заправитись.

Австрія.
Старовинні будинки з дахами , покритими світлочервоною черепицею, милуватись якими допомагало обмеження швидкості  руху по населеному пункті не більше 30 км\год. Поля вітрових генераторів по дорозі на Відень.  По всьому автобану створені переходи для тварин над дорогою. Якщо в Польщі  автобан зроблено переважно на насипі, то в Австрії оточуючий рельєф переважно вищий за дорогу. За Віднем, який ми проїхали під 110 км\год (через столицю проходить автобан) починаються гори – альпійський хребет. Гірська дорога – це замислуваті розв’язки, довгі і короткі тунелі, прекрасні пейзажі, навіть з врахуванням того, що за Віднем ми їхали вже ввечері і вночі, і крім цього всього –  маса адреналіну! Просто словами не передати! На жаль фотоапарат в сутінках та на швидкості не давав достатньої глибини і перспективи. Краще один раз побачити, і гарантовано незабутні враження!

Вночі ми перетнули кордон Австрії з Італією і платний автобан з близько десятьма тунелями під горами італійської частини дороги завів нас в Удіне – прекрасне місто північної частини країни.
Про місто і його історію можна прочитати тут.
І ще ось ось тут.
Далі буде…

Залишити відповідь