Літній дитячий табір- фестиваль “Джерело”

Однією з важливих сторін діяльності церкви є робота з молоддю. Підростаюче покоління потребує нашої уваги, допомоги і воцерковлення. А сила, наполегливість і винахідливість молоді, направлена в правильне русло, дає рясні плоди віри.

Священниками нашого благочиння за літній період проводиться п’ять молодіжних заходів. Це: “Літо радості”(одноденний збір молоді і недільних шкіл для спортивних ігор), піший похід в Чарторійський монастир, велопоїздка в Почаїв (для молоді від 16-ти років), табір “Джерело”, та “Патріотичний зліт” (одноденний захід). Кожен з цих заходів залишає відчутний слід в душі дітей та молоді, що беруть участь в них, дає змогу для спілкування з віруючими однолітками, збагачує новим досвідом і новими знаннями, а також загартовує тіло і дух, адже кожен захід має і духовний, і спортивний нахил. А ще ці заходи просто дарують учасникам радість від нових знайомств і вражень, миті щастя, які не заміниш переглядом фільмів, відеоіграми чи спілкуванням у віртуальному просторі.

Можливо, найяскравіше дійство  з вище переліченого – табір “Джерело”, що вже вшосте проходить біля мальовничого озерця в селі Озірне Ковельського району. Цього року табірний збір тривав з 27 липня по 1 серпня. Щоб уявити масштабність заходу, достатньо буде сказати, що з 14-ти населених пунктів нашого благочиння приїхало близько двохсот дітей шкільного віку та  більше п’ятдесяти юнаків і дівчат, що закінчили школу. Це – учні недільних шкіл, пономарі, хористи молодіжних хорів і просто активна молодь при храмі. Особливо потрібно виділити молодіжку містечка Колки і тих юнаків і дівчат з навколишніх сіл, що приєднались до них і взяли на себе турботи по організації табірного відпочинку. Вони стали ведучими, вожатими загонів, “плавруками”, “фізруками”,  дроворубами, помічниками на кухні і змогли приносити користь в таборі, не втрачаючи його позитивних моментів – відпочинку , спілкування, купання і спортивних ігор ,а також веселих вечорів біля вогнища.

В перший день весь табір був поділені на 13 загонів – в кожному від 10-ти до 20-ти дітей і два вожатих, що допомагали дітям готувати завдання до вечірнього вогнища, ходили з ними до озера, в магазини і, взагалі, – були дітям за старших братів і сестер.

Духовні вправи в таборі тісно перепліталися з тілесним гартом і всього було вдосталь. Після підйому, туалету і фіззарядки завжди були ранкові молитви, на які весь табір збирався біля палатки-каплички.

DSC_2196

Кожен день після сніданку була бесіда з священиком на духовну тематику. Діти ділились по вікових категоріях і декілька священиків в розмові з ними торкались важливих тем православного буття.

DSC_2202

До обіду зазвичай залишався ще час, який табірники заповнювали загоновими справами (підготовкою до виступів біля багаття ввечері), а також спортивними іграми та купанням,  що продовжувались і після обіду.

DSC_2256

Ввечері знову духовна практика: після вечері – молитви,обов’язкова молитва за Україну і хресний хід по території табору зі співом “Господи, помилуй” трьома мовами: слов’янською, грецькою та українською. Юнаки і дівчата підходили до хреста та ікон приймали помазання єлеєм і благословіння священика. Хресний хід особливо вражав  – він розширював межі проповіді і на людей з села Озірне, що приходили ввечері і приєднувались до цього дійства.

Ну і звичайно стало доброю традицією кожен вечір збиратись біля багаття, співати пісні і грати на гітарі, ставити сценки і німе кіно, танцювати, переглядати фільми, спілкуватись і радіти. Всі від малого до великого брали  активну участь в  таких вечірніх посиденьках.

DSC_2182

Так, день за днем пройшов тиждень і  в суботу з новим досвідом, новими знайомствами, новим багажем знань, з сумом від думки  про розлуку і з надією на нові зустрічі ми роз’їхались по домівках. Діти були надзвичайно задоволені. Задоволені були і священики тим задоволенням, що отримуєш після вдало виконаної роботи, яку робиш для інших.

Якось попала мені в очі соціальна реклама АТО, щось ніби: “Я воюю за незалежність України. А ти що робиш для своєї держави?”. Задумався. Дійсно, молоді хлопці беруть в руки зброю, ідуть боронити свою державу, помирають… Я що роблю!?.

Цей табір розвіяв мої сумніви. Так, священики не можуть взяти до рук зброї, але наша зброя – це слово. І виховання дітей в любові до Бога і батьківщини, в любові до ближнього, проповідь віри і здорового способу життя, виховання справедливості, відкритості, вірності, людяності, ввічливості в кінці кінців  –  це все на мою думку не менш важливе і не менш актуальне. Діти – наша надія на краще майбутнє для України і правильне виховання їх дає змогу  нового старту нашій державі, нового розвитку і росту. Виховання цих дітей у вірі дає надію на те, що, можливо, стане менше ненависті в суспільстві, менше озлоблення і упередження, а справедливості і любові більше.

Залишити відповідь